Вступ. Розвантажувально-дієтична терапія (РДТ) є немедикаментозним стресогенним методом лікування, що супроводжується збільшенням вмісту продуктів катаболізму в організмі пацієнта в розвантажувальний період. Ще з початку використання цього методу в клініці спостерігали явища ендогенної інтоксикації (ЕІ), коливання вмісту білірубіну, креатиніну, сечовини, а також кетоацидоз [1, 4]. Враховуючи, що синдром ЕІ найбільш точно характеризується накопиченням середньомолекулярних пептидів (СМП) у сироватці крові пацієнтів, ми вивчали динаміку цього явища в процесі РДТ.

Результати й обговорення. Характер змін показників ЕІ в пацієнтів з різноманітною терапевтичною патологією представлено в таблиці 1. До лікування спостерігали тенденцію до зростання вмісту СМП254 й СМП280 в групах кардіологічних і гастроентерологічних пацієнтів та достовірне їх збільшення в групі пульмонологічних хворих. ЕПЕІ підвищувався в 1,3 раза в кожній групі обстежуваних. У II період дослідження достовірно збільшувався вміст СМП254 і СМП280: в кардіологічних хворих – на 56 і 48 %, пульмонологічних – на 53 і 54 %, гастроентерологічних – на 57 і 60 %. Таку динаміку збільшення спостерігали і щодо ЕПЕІ. У III період вміст СМП зменшувався і лише в пульмонологічних хворих перевищував контрольні величини. ЕПЕІ залишався достовірно підвищеним. До кінця лікування спостерігалися подальшу тенденцію до зменшення фракцій СМП та ЕПЕІ.

У кардіологічних хворих вивчали вплив супровідної патології (хвороби шлунково-кишкового тракту, артрити, хронічні обструктивні захворювання легень) на рівень ЕІ в процесі лікувального голодування. У вихідному стані більш вираженою була тенденція до зростання рівня ЕІ в групі із супровідною патологією, судячи за вмістом СМП і підвищенням ЕПЕІ. У процесі голодування збільшувався вміст СМП254 і СМП280, ЕПЕІ, при цьому в групі пацієнтів без супровідної патології величини СМП і ЕПЕІ були недостовірно нижчими порівняно з групою хворих із супровідною патологією. У III період дослідження у хворих без супровідної патології спостерігали тенденцію до зменшення накопичення СМП і ЕПЕІ. На момент закінчення розвантажувального періоду не було різниці між цими групами хворих. До закінчення терміну лікування вміст СМП достовірно не відрізнявся від контрольних цифр в обох групах і мав тенденцію до зниження, порівняно з періодом до лікування, хоч рівень ЕПЕІ достовірно перевищував контрольні показники.

Порівнювали вплив характеру супровідної патології на рівень ЕІ в кардіологічних хворих. До початку лікування в пацієнтів із супровідною гастроентерологічною та ревматологічною патологіями спостерігали тенденцію до підвищення вихідного рівня СМП та ЕПЕІ. У хворих із супровідною легеневою патологією вміст СМП254 був достовірно більшим від контрольних показників на 23 %, а ЕПЕІ – на 45 %. Вміст СМП280 лише мав тенденцію до збільшення. У розвантажувальний період зростав вміст СМП254 на 103 % у пацієнтів із супровідними легеневими хворобами, на 78 % у хворих із ревма–тологічними проблемами і на 86 % при супровідній патології шлунково-кишкового тракту. Вміст СМП280 збільшувався відповідно, на 128, 102, і 96 %. ЕПЕІ мав подібну динаміку. До кінця розвантажувального періоду вміст фракцій СМП і ЕПЕІ дещо зменшувався. У кінці відновного періоду у всіх групах рівень СМП254 практично не відрізнявся від контрольного, рівень СМП280 недостовірно перевищував контрольні показники, хоча залишалася тенденція до його підвищення. ЕПЕІ знижувався, хоч у групі хворих із супровідною пульмонологічною патологією вірогідно перевищував контрольні величини на 22 %, а з ревматологічною – на 19 %. У представлених трьох групах пацієнтів явища ЕІ були найбільш вираженими при супровідній пульмонологічній і менш вираженими при поєднанні з ревматологічною і гастроентерологічною патологіями.

Проведено аналіз індивідуальної варіативності показників ЕІ, визначаючи відсоток хворих із підвищеним рівнем ЕІ до і після терапії. До лікування всі хворі пульмонологічного профілю (100 %) мали високий рівень ЕІ. Лише 86 % гастроентерологічних пацієнтів і 71 % кардіологічних мали лабораторні ознаки ЕІ. Після проведеного лікування кількість спостережень синдрому ЕІ серед пульмонологічних пацієнтів зменшувалася до 45 %, а серед гастроентерологічних і кардіологічних – до 30 і 35 %.